Імператриця російського племені

  • 11. Московія або Росія (бл. 1765)

    11. Nieuwe kaart van Muskovië of Rusland. Amsterdam: Isaak Tirion, ca. 1765. COLL.S/T A.1 Період між картами з атласів Меркатора (1595) і Тіріона (1765) для європейської частини Росії був періодом консолідації, для Сибіру — подальшого розширення. З 1667 р. Дніпро в Україні позначав собою кордон (за виключенням території довкола Києва) між Річчю Посполитою та Росією. Цар Петро І використовував Східну Україну економічно та військово для участі Росії у Священній Лізі проти Османської імперії (1683-1699) та для російсько-турецьких воєн (1710-13). За Ништадським миром (1721), який завершив війну проти шведів, Карелія та Лівонія були приєднані до щойно проголошеної Російської імперії. Реформи царя Петра передбачали модернізацію Росії як великої європейської держави. Війна імператриці Анни проти турків (1735-1739) призвела до суттєвих фінансових та людських втрат, а Росія отримала лише місто Азов і його околиці.

  • 12. Мала Тартарія (1783)

    12. Guillaume Delisle & Academie der Wetenschappen te Petersburg, Klein Tartaryën met de Turksche Provintiën grenzende aan de Zwarte en Azofsche-Zeën. Buiksloot: Gebroeders Baalde, 1783. COLLBN Port 164 N 118 Vaderlandsche Courant друкувався в Бюйкслоті з 1781 року і виходив тричі на тиждень. Він виділявся своїми детальними картами. З часом ця патріотична газета приділяла все менше уваги іноземним новинам і після Помаранчевої реставрації в 1787 році всі патріотичні газети були заборонені. Час від часу виходили спеціальні видання, наприклад, цей примірник від 30 липня 1783 р. На мапі зображена Мала Тартарія з турецькими провінціями, що межують з Чорним та Азовським морями. Причиною цього особливого випуску стала анексія Криму та “Кубанської Тартарії” імператрицею Катериною Великою. Ця газета надрукувала маніфест цариці повністю. Своє завоювання вона виправдовує тим, щоб “підтримувати мир і порядок у сусідніх регіонах”.

  • 13. Імператриця і султан (1788)

    13. D.F. Sotzmann, Charte von den oberhalb und seitwärts dem Schwarzen Meere gelegenen Russischen und Türkischen Ländern. Berlin: Konigl. Acad. Der Wissenschaften, 1788. COLLBN Port 164 N 61 1768 р. Катерина Велика змусила польсько-литовський сейм надати “релігійним дисидентам” рівні права. Це призвело до заколотів: католицька шляхта бажала католицької держави без російського втручання, а православні селяни – козацької держави під Росією, євреї – щоб їх залишили на самоті. Ніхто не отримав бажаного. Проте османи, стурбовані зростанням російського впливу в регіоні, який став Новоросією (Neu Rusland), оголосили війну. Після військових здобутків татарський Крим став спершу “незалежним”, а згодом в 1783 році був анексований Катериною ІІ. Її перемога дозволила Росії створити Чорноморський флот. На картуші зображений візит Катерини ІІ до півострову у 1787 році. Там же зображений султан Абдул-Гамід, який несе карту Криму та вимагає від росіян його залишити. Знову почалася війна. Зеленим позначені тюркські території, червоним — російські, жовтим — польські.

  • 14. Мапа Харківського намісництва (1792)

    14. A. Wilbrecht, Karta Charkovskago Namiestnichestva, Sankt Peterburg, 1792. COLLBN Port 163 N 108 У 1792 році в Санкт-Петербурзі вийшов довідковий атлас Росії. Він містив огляд Імперії та карту для кожного намісництва. П’ять карт стосуються сучасної України: Чернігів, Новгород-Сіверський, Харків, Катеринослав (сучасний Дніпро) та Київ. Тут представлена карта Харківського намісництва, розділеної на п’ятнадцять повітів. На картуші зображено герб Харкова з рогом достатку та зміїним жезлом Меркурія, бога (зернової) торгівлі, який сидить унизу. Україна опинилася в центрі великих політичних і релігійних зрушень. Гетьманщина зникла з карти, кордон між православною церквою та уніатською та католицькою церквами посунувся на захід, а кордон між християнством та ісламом — на південь. Близько 1792 року імператриця Катерина створила “смугу осілості”, забороняючи колишнім польським і литовським євреям переїжджати в російські центри; більша частина України увійшла до складу смуги осілості.

  • 15. Поділи Речі Посполитої (1772—1795)

    15. Carte des partages de la Pologne en 1772, 1793 et 1795. Basel: G. Haas & J. Decker, [1804]. COLLBN Port 165 N 101 Незважаючи на польські реформи та повстання, три поділи “доброзичливими деспотами” ліквідували Річ Посполиту наприкінці XVIII ст. Для Російської імперії, яка в останні роки контролювала Річ Посполиту, тиснучи на її сейм або через лояльного короля, поділи означали як втрату, так і набуток. Частка Пруссії в червоному кольорі включала Гданськ і Варшаву, Австрія в коричневому кольорі взяла Галичину і регіон з Краковом, а Росія в зеленому анексувала Білорусь, Південну Латвію і Литву. Російська імперська історіографія сприймала ці поділи як возз'єднання Русі. Але в українських землях новий поділ проходив тепер між Габсбургами та Романовими. Проте частка етнічних українців у Російській імперії зросла з 15 до 22 відсотків. Понад 10 відсотків населення на новопридбаних територіях становили євреї.

Коментар

 

Катерина Велика, прихильниця французького Просвітництва, перетворила свою імперію між 1762 і 1796 роками з безлічі територій, кожна зі своїми привілеями, на централізовану державу, яка спиралася на адміністративну однорідність і загальне право. Імператриця ретельно розбирала інституції Гетьманщини, включно з її військовими полками, і навіть хотіла “викорінити гетьманів з пам’яті”. Вона вважала дворянство авангардом російської нації, а цей народ — провідною силою імперії. Під час її правління міцно утвердився ідеал єдності між православними та імперією. Але поділи Речі Посполитої між Пруссією, Австрією та Росією підірвали цю єдність. Росія забрала дві третини польських територій, а серед її нових підданих прийшли мільйони поляків-католиків та уніатів (східних християн під Римською церквою).

 

  

Після того, як Французька революція спровокувала невдалі польські повстання проти доброзичливих деспотів, Катерина змінила свої уявлення про єдність імперії. Тепер вона виправдовувала свої завоювання не лише стратегічними чи історичними аргументами, а й етнічними. Вона заявила, що православне населення Речі Посполитої (в Україні та Білорусі) належить до одного племені з росіянами і не має братерських почуттів до поляків. Імператриця відкинула спроби навернути неслов'ян у православ'я, в той же час для східнослов'янських дисидентів з уніатської церкви була розпочата кампанія за насильницьке навернення до віри їхніх “батьків і предків”. Катерина ніколи не визнавала етнічну приналежність як головну визначальну рису своїх найвірніших підданих, але її зображення людей одного російського племені заклало основу для вищої російської ідентичності в наступному столітті.

 
Prev Next