
-
16. Мапа-каритура Кримської війни (1854)
16. Thomas Onwhyn, Comic map of the Seat of War. London: Rock Brothers & Payne, 1854. COLLBN Port 212 N 46 Ця карикатурна карта була зроблена під час Кримської війни (1853-1856). Його головними дійовими особами були: британський лев, що стоїть на варті, французький імперський орел, сардинський собака з папською діадемою, Туреччина в Європі та російський ведмідь з батогом. Польща зображена поневоленою з її ім’ям, написаним на кістках і черепах. Росія хотіла розширити свій захист на православних християн в Османській імперії. У 1853 році вони вторглися в Молдавію і Валахію і залишили за собою право зайняти Стамбул і протоки. На тілі ведмедя видно слова “жорстокість”, “деспотизм”, “фанатизм”, “зрада”, “гніт” тощо. Головним театром війни був Крим. Союзний флот оточив півострів, підстригаючи кігті російського ведмедя. Ця війна завдала великої шкоди економіці України, звідси й запекла опозиція її поміщиків, торговців та селян. -
17. Севастополь (1855)
17. Plan der Umgebung von Ssewasstopol mit Angabe der Stellungen und Belagerungs-arbeiten der Verbündeten Armeen. Glogau: C. Flemming, 1855. COLLBN Port 164 N 42 Росіяни відступили до Севастополя, війська союзників взяли в облогу місто, що було гаванью царського Чорноморського флоту. Облога тривала з жовтня 1854 року по вересень 1855 року. На карті показані турецькі дивізії в жовтому кольорі, французька та англійська піхота, кавалерія та артилерія в синьому та рожевому кольорах. Росіяни свідомо потопили свої кораблі, щоб заблокувати гавань для суден союзників. Зимовий шторм зруйнував табори та лінії постачання союзників, і багато людей і коней померли від голоду та хвороб. Але лінії постачання були відновлені. Ця облога передбачала нищівну окопну війну Першої світової війни. Хоча Кримська війна не дала однозначного переможця, втрата Росії як великої держави спричинила скасування кріпосного права у 1861 році та появу українських політичних рухів. -
18. Київ (1871)
18. S. Kulzenko & V. Davidenko, Plan Goroda Kieva. Kiev, 1871. COLLBN 010-14-048 До 19 століття Київ складався з трьох міст: Печерської Лаври (28), Верхнього міста простягненого від державних установ (7) через Софійський собор (8) до університету Святого Володимира (65) і Подола, торговельно-ремісничому центра Києва (46-62). Модернізація перетворила Київ на мегаполіс, який володів багатствами переважно агробізнесу. У 1863-1868 роках було побудовано залізницю Київ-Одеса, а в 1870 році в місті облаштовано водопровід. Населення зросло з 20 тис. у 1800 р. до 127 500 у 1874 р. За переписом російського населення 1874 р. 39% жителів Києва розмовляли українською (“малоросійською”), 11% розмовляли на ідиш, 10% великоросійською, 6% польською та 2% німецькою, але 49% також були враховані як “загалом російськомовні”. 1863 року було введено заборону на більшість видань українською мовою в зв’язку з занепокоєнністю можливим розколом всередині “загальноросійської народності”. -
19. Мапа Європейської Росії та Сибіру (1887)
19. A. Shevelev, Karta Evropeiskoi Rossii i Sibirii na 4 Listakh. Sankt Peterburg, 1887. COLL.S/T U.2m.78 Ця величезна розфарбована вручну літографована “Карта Європейської Росії та Сибіру” (див. вставку “Азіатська Росія”) була розроблена підполковником Шевельовим з Генерального штабу. Він показує адміністративний поділ імперії. Кожна губернія має різний колір і поділяється на області. Стовпці дають найновішу статистичну інформацію про їхні території та населення, а також таблицю відстаней. Вражає розширення залізниць по всій європейській частині Росії. Їхня мережа не тільки стимулювала торгівлю, але й призвела до індустріалізації та урбанізації таких регіонів, як Донбас. Біля його багатих вугільних родовищ були побудовані доменні печі, в яких були працевлаштовані тисячі робітників. Хоча в Російській Імперії некваліфікована робоча сила була в майже необмежених кількостях, багато бідних українських фермерів віддавали перевагу еміграції до Далекого Сходу Росії або Америки, аби тільки не оселятися поблизу брудних і небезпечних шахт та сталеливарних заводів. Тому доводилось наймати російських робітників. -
20. План міста Одеса (1888)
20. A. Ilin, Plan goroda Odessy. Sankt Peterburg, 1888. COLLBN 010-14-050 Герцог де Рішельє був першим градоначальником міста Одеса, заснованим Катериною Великою в 1794. Бронзова статуя герцога увінчує знамениті Потьомкінські сходи. Одеса стала 4-м містом Російської імперії і столицею міжнародної торгівлі зерном. Місто було “плавильним котлом”. Наприкінці XIX століття 200 000 жителів міста складалися з: 49% росіян, 31% євреїв, 9,5% українців, 4,5% поляків, 2,5% німців і 1,3% греків. У центрі міста досі домінують аристократичні та буржуазні міські палаци, обсаджені деревами бульвари та розкішно прикрашені пасажі, банки, готелі та ресторани в нео-стилях та славнозвісний оперний театр. Квартал Молдаванка (центральна карта) був домом для єврейського нижчого середнього класу, але в низинному районі Пересип (посередині зліва) зростали робочі нетрі. Одеса перетворилася на осередок літератури та політичної агітації. -
21. План міста Чернігів (бл. 1890)
21. Plan Goroda Chernigova. Chernigov, ±1890. COLL.S/T U.2m.60 Середньовічний Чернігів складався із княжого двору – дитинця (2), в якому знаходилось житло для князів і бояр, церкви та казарми. Він був оточений власне містом. Район Третяк з ремісниками та купцями лежав біля річки. У значно розширеному місті досі стоять п’ять середньовічних церков (1, 2, 3 і 5) і перша колегія (1702 р.) на схід від Дніпра (2). Протягом другої половини 19 століття, коли таємні товариства охоплювали більшість міст України, в Чернігові працювало одне з найбільш радикальних братств. Спочатку український національний рух охоплював як антиросійські, так і проросійські напрямки. Останні вважали, що доля України пов’язана з перетворенням усієї імперії. Але повна заборона друку українською мовою (1876) допомогла антиросійським діячам перемогти. Наприкінці XIX століття населення Чернігова становило 27 тис. (до недавнього вторгнення майже 300 тис.), з яких 11 тис. були євреями.
Коментар
Після наполеонівської епохи було відновлено польську державу з царем в якості короля. Але нове польське повстання 1863 року незабаром охопило литовські, білоруські та українські губернії імперії. Після того, як імператорська російська армія придушила це повстання, домінуючою моделлю стала тристороння російська національність. Російські слов’янофіли, які хотіли захистити свою унікальну культуру та духовні традиції, і імперські націоналісти, які хотіли, щоб імперія продовжувала урбанізувати та рухатись в бік заходу, погодилися на три гілки: великороси, білороси та малороси. Кожна гілка використовувала свій “діалект” у спілкуванні, але літературна мова повинна була бути єдиною. Тепер публікації українською мовою були заборонені, але це натомість зміцнило таємні братства. Письменників, фольклористів і поетів, що протестували (серед них Тарас Шевченко) таємна поліція заарештувала, а потім зарахувала до армії або ув’язнила перед відправкою на заслання.
|
Проте з зерна старої малоросійської ідентичності зійшла нова українська нація. Заохочені однодумцями та студентами Москви та Санкт-Петербурга до вивчення народної культури та національності, малороси принесли в салони не лише мову, зовсім несхожу на російську, а й історію, як-то Гетьманщину, цілком відмінну від історії російського народу і держави. Невдовзі малоросійські письменники зрозуміли, що мова, історія та культура можуть бути використані не лише для побудови минулого, окремого від великоросівського, а й для прогнозування іншого майбутнього. Для них малоросія перетворилася на Україну. Імперський уряд зробив усе можливе, щоб повернути українського джина в малоросійську пляшку, але безрезультатно. |