26. Volodymir Kubijovyč, Map 11 Nationalities and Religions; Map 12 Ukrainians. In: Ukrajnskyj Vydavnycyj Instytut / Atlas of Ukraine and Adjoining Countries. Lviv 1937. COLL.S/T K.213 Володимир Кубійович був географом і політиком, який підтримував український національний рух у міжвоєнній Польщі. Після розпаду Австро-Угорщини служив в Українській Галицькій Армії, яка безуспішно боролася з поляками за контроль над Східною Галичиною. Під час Другої світової війни вперше очолив “Український центральний комітет” у Генеральному уряді. Коли німці почали вбивати українських селян на Замостщині, протест Кубійовича губернатору Франку зупинив цю бійню. У 1943 році співпрацював з нацистською Німеччиною для створення дивізії Ваффен СС “Галичина”. Українська Католицька Церква мала в цьому відділі капеланів. Але не раз Кубійович протестував німецькій владі проти жорстокого поводження з місцевим українським населенням. Деякі з цих матеріалів були представлені як докази на Нюрнберзькому процесі. Згодом Кубійович став редактором “Енциклопедії України”. Тут три демографічні карти 1937 року: розподіл національностей і віросповідань (вставка) та відсоток українців від усього населення.

27. Dr. Lasch, Deutsche Wehrmacht, Bekanntmachung: Bildung eines jüdischen Wohnbezirks in der Stadt. Lemberg, 1941. COLL.S/T W.2y.39 22 червня 1941 Гітлер напав на Радянський Союз. Після входу німецької армії до Львова наприкінці червня поліцейські сили німецької дивізії та українські колаборанти вбили понад 3000 євреїв. Цей погром спровокований чуткою про те, що євреї приєдналися до більшовиків у розправі над політичними в’язнями безпосередньо перед відходом Червоної Армії. Цей вуличний плакат, опублікований німецьким губернатором 8 листопада 1941 року, змушує євреїв переселитися до нетрів на північ від залізниці. У період з 16 листопада по 14 грудня вони повинні один за одним покинути свої квартали і пройти вказаними маршрутами до гетто.

28. Kriegskarten & Vermessungsamt, Stadtplan von Kiew, 'Berichtigung am 15.X.1942, Kiew'. Warschau 1942. COLL.S/T W.2y.6 19 вересня 1941 року німецька армія у складі в півмільйона солдат захопила Київ після жорсткої оборони, яка тривала 45 днів. До війни в ньому проживало 875 000 жителів, з яких 175 000 були євреями. Радянська влада вчасно евакуювала важливі фабрики та їхніх робітників. Німці увійшли до міста, яке було майже неушкодженим, адже бій в основному пошкодив передмістя. Але 24 вересня вибухнули потужні міни, які підірвали центр, включаючи штаб армії та готель “Континенталь”, де проживали німецькі офіцери (див. сіру заштриховану зону). У цьому нападі звинувачені євреї. 29 вересня їх направили до Бабиного Яру. За два дні там вбито 33 771 єврея. У наступні місяці було розстріляно ще більше євреїв, а також ромів і комуністів і десятки тисяч радянських військовополонених. Всього в Бабиному Яру було вбито близько 100 тис. осіб [I,2].

29. Glavnoe Upravlenie Geodesii i Kartografii, Ukrainskaya SSR i Moldavskaya SSR. Moskva, 1959. COLL.S/T W.2y.34 На цій карті Головного управління геодезії та картографії в Москві зображено Українську ССР та Молдавську ССР 1959 року. В Україні під час Другої світової війни було вбито майже сім мільйонів людей. Війна зруйнувала сотні міст і тисяч сіл і залишила дев’ятнадцять мільйонів людей без даху над головою. Але радянська перемога призвела до територіальних здобутків. Територія України була розширена на заході, через включенная до неї Східної Галичини, яка до того входила до складу Польщі і Буджака (територію навколо Ізмаїла на південному заході), що входив до складу Румунії. Чехословаччина в свою чергу поступилася Закарпаттям. Це збільшило населення України на одинадцять мільйонів. У 1954 році, під час святкування трьохсотріччя “возз’єднання” Гетьманської України з Московською Росією, Хрущов передав Україні Крим як символ “вічної дружби” двох східнослов’янських народів. Проте практичною причиною було те, що сільське господарство на півострові залежало від водопостачання з України.

30. Skhema gazosnabzjeniya gorodov USSR (in manuscript on printed map of Ukranian Socialist Soviet Republic from 1953). [Kiev/Kyiv?, ± 1967]. COLL.S/T W.2y.61 Ця схема приблизно з 1967 року на газорозподільній мережі Радянської України позначає відомі на той час газові родовища (зеленим кольором), існуючі трубопроводи природного газу (червоними лініями) або ті, що будуються (червоними штрихами), трубопроводи промислового газу, що будуються (синіми штрихами) над Донецьком та деякі трубопроводи, запроектовані Радою Міністрів СРСР (зеленими штрихами). На ньому представлені міста, які вже працюють на газі або планується газифікувати, а також вказуються існуючі АЗК природного (червоні трикутники) або промислового (сині трикутники) газу. У 70-х роках газ із переробних заводів на півдні Львова та Чаркова забирали у внутрішніх споживачів і транспортували до Центральної Європи для ввезення валюти. З уже майже виснаженими старими газовими родовищами Україна стала країною-імпортером газу. З 2014 року збройні сепаратистські ополчення за підтримки Путіна не дозволяли Україні розробляти (пізніше виявлені) величезні запаси газу на Донбасі, щоб тримати країну залежною від російських енергоносіїв.