Русь та Россії

  • 1. Русь часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого (XI ст.)

    1. Rus’ chasiv Volodymyra Velikogo ta Yaroslava Mydrogo, In: Institut Peredovich Technologii, Istoria Ukraïni. Kyiv, 2012. COLL.S/T O.139 Почнемо з нещодавнього атласу української історичної школи. На карті зображено Русь за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого”, а на плані – “Стародавній Київ”. Середньовічна федерація Київської Русі включала величезні території від Карпат до Волги та від Фінської затоки до Чорного моря. Тут вікінги князювали над східними слов'янами і здобували данину з кількох неслов'янських племен. Князь Володимир, охрещений у 988 році в Криму, приніс візантійське християнство на розширені руські землі. Його син Ярослав видав перший руський закон і побудував Софійський собор на дніпровських кручах. Київська політична та духовна спадщина згодом стала вирішальною для історичної ідентичності як України, так і Росії. Біла смуга вказує на сучасну Україну.

  • 2. Османьский атлас (1464)

    2. Devr-i Fâtih Sultan Mehmed Han-ı Sani – 869 AH/1464 AD, In: Mehmed Eşref, Tarih-i umumi ve Osmani atlası, [İstanbul], 1330/[1912]. COLL.S/T J.54 Чварами між руськими князями скористалися тюрко-монгольські кочові племена. У 1240 Київ перейшов до Золотої Орди, яка перетворила більшість князівств на своїх васалів. З Узбек-ханом (1313-1341) їхнє ханство досягло зеніту. Він прийняв іслам як державну релігію і перетворив міжфракційну боротьбу ханства в інститути свого султанату. На карті зліва, про епоху султана Мехмеда Завойовника, з Атласу загальної та османської історії, ханство Золотої Орди пофарбовано в сіро-зелений колір. У XV столітті воно розпалося на менші татарські ханства, як-от Кримське і Казахське ханство. На заході жовтим кольором позначене Велике князівство Литовське, останню державу в Центральній Європі, яка прийняла християнство. Хрещення і коронація великого князя Міндовга були визнані Папою Римським. У XIV столітті ця держава-воїн приєднала західні князівства Київської Русі, звідси й назва Рутенія — середньовічна латинська мова для Руської землі.

  • 3. Польща та Угорщина (Мюнстер, 1552)

    3. Sebastian Münster, Poloniae et Vngariae nova descriptio. Basel 1552. COLLBN Port 165 N 1 Однією з найстаріших карт з територією України є ця гравюра на дереві Польщі та Угорщини з “Космографії” Себастьяна Мюнстера. Вперше опублікована в 1544 році, тут представлена більш сучасна версія. Кордони між державами не показані. Польща розташована вгорі ліворуч, Литва — угорі по центру, Московія — угорі праворуч, а Білорусь (“Росія Альба”) внизу. Над містом “Leopol[is]” (сучасний Львів) написано “Русь”, бо галицький князь вважав себе після монгольської навали спадкоємцем Київської Русі. Внизу ми бачимо Дунай, що впадає в Чорне море, і Кримський півострів (“Tartaria”) з “Tartaria minor” (Мала Тартарія) над нею. На захід від Криму Дніпро (“Neper”) впадає в Чорне море. Вгорі проти течії Дніпра показаний Київ (“Kiouia ep[iscop]atus”), що лежить на його західному березі.

  • 4. Руссія (Меркатор, 1595)

    4. Gerard Mercator, Russia cum confinijs. Duisburg, 1595. COLLBN Port 159 N 15 Атлас Герарда Меркатора був опублікований посмертно в 1595 році в Дуйсбурзі. Його карта Росії демонструє, що Московія, як і Галичина, вважала себе спадкоємицею Київської Русі, тому її назва також стала Росією. Перший цар (1478) використав цю спадщину як міф про походження, щоб відрізнити Московію від її найближчого монгольського минулого та підживити її самоуявлення як спадкоємця Візантії. Із захопленням Іваном Грозним Казанського ханства (1552) була відкрита дорога на Сибір. На південний схід від Дніпра ви бачите Кримське ханство. Окрему карту Меркатор присвятив також кримським татарам. На його карті Росії територія навколо Києва (“Kiof”) досі є частиною Литви, хоча після персональної унії Польського королівства та Великого князівства Литовського (1569 р.) він опинився під Польщею, як Волинь і Поділля.

Коментар

 

Назви земель, держав та імперій ніколи не бувають невинними. Про це можна дізнатися і з назви Росія, яка з’явилася в трьох регіонах на картах Мюнстера та Меркатора в цьому параграфі. Спочатку Галичина і Білорусь, а в подальшому Галичина і Московія були представлені як Русь, як спадкоємці значної частини середньовічної Київської Русі. Але в XVI столітті ця спільна спадщина була передусім династичною, а не однією з націй. Це почалося через два століття, наприклад, коли Семен Дівович, козацький книжник Гетьманщини (див. наступний абзац), у своїй поемі “Розмова Великоросії з Малоросією” (1762) заявив: “Знаю, що ти – Росія, але й мене так звати. Чому лякаєш ти мене? <...> Не думай, що ти сама – мій володар, бо государ твій і мій – наш спільний повелитель.”

 

  

Спадщина Київської Русі була також релігійною. Через це перший цар міг представити Московію спадкоємицею Візантії наприкінці ХV ст. Це значно посилило його становище, оскільки в Константинополі православна церква була підпорядкована імператору. У XVI столітті Москва навіть стала називатися “третім Римом”. Церква першого Риму “впала в єресь”, а Константинополь, куди емігрували імперська та духовна влада першого Риму, “впав у руки мусульман”. Тепер Російська імперія була призначена рятувальником православної віри. Отже, цар у 1589 році надав московському митрополиту Іову статус “Патріарха Московського і всієї Русі”. Таким чином лояльність до Російської православної церкви тісно ототожнювалася з вірністю царю.

 
Prev Next